ЩО ВИ ПОБАЧИТЕ…

Дане круїзне судно від «Круїз Лох-Несс» побудоване на замовлення, воно відповідає нормам Британського агентства мореплавства та охорони узбережжя.

Для вашого комфорту та безпеки, будь ласка, прослухайте наступні повідомлення щодо безпеки.

У малоймовірному випадку надзвичайної ситуації, будь ласка, уважно слухайте інструкції, які надаються через систему оповіщення суден, і вказівки членів екіпажу.

Рятувальні жилети зберігаються під сидіннями в салоні та в позначених ящиках на нижній задній палубі та на верхній палубі. Інструкції чітко відображаються в салоні та у вікні кермової рубки. У разі потреби вам допоможуть члени екіпажу.

Рятувальні плоти розташовані на верхній задній палубі. Вони розгортатимуться автоматично або вручну, а члени екіпажу вас проінструктують і допоможуть вам піднятись на борт. Капітан просить усіх пасажирів з дітьми зауважити, що бігати на борту заборонено, і ваші діти повинні весь час перебувати з вами.

Будь ласка, використовуйте урни для сміття, розташовані по всьому судну, і ніколи не викидайте сміття через борт. На судні від «Круїз Лох-Несс» ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ ПАЛИТИ, отже, будь ласка, ніде на судні не паліть.

На нижній палубі у нас є бар з хорошим вибором пива, сувенірів і, звичайно, солодового віскі.

З правого борту розташовані туалети для жінок, з лівого борту – для чоловіків.

Якщо вам потрібна додаткова інформація чи допомога, будь ласка, звертайтеся до членів екіпажу.

А тепер сядьте зручніше, розслабтеся та насолоджуйтесь чудесами озера Лох-Несс у Грейт-Глені… але, будь ласка, не годуйте чудовиськ!

Озеро Лох-Несс є частиною Грейт-Глену – лінії геологічного розлому, яка проходить від Північного моря на північному сході до краю атлантичного шельфу на південному заході. Він розрізає Шотландію надвоє.

Скелі, що утворюють Шотландський Гайлендс, виникли в теплих тропічних морях далеко на південь від екватора понад п’ятсот мільйонів років тому. Близько чотирьохсот мільйонів років тому континенти Північної Америки та Європи зіткнулися, і це створило величезний гірський ланцюг. Ці гори відомі як Каледонські. Двадцять мільйонів років потому утворилася лінія розлому Грейт-Глен, і гори на північ від озера сповзли на 65 миль (100 кілометрів) на південний захід, утворивши величезну долину.

Згодом Північна Америка відійшла, Атлантика відкрилася, і коли континенти увійшли в північні широти, вони зазнали великих льодовикових періодів, а наші величезні зубчасті гори були розмиті до пнів, які ви бачите обабіч себе під час сьогоднішньої подорожі.

По закінченню останнього льодовикового періоду близько дванадцяти тисяч років тому озеро Лох-Несс наповнилося прісною водою і прийняло форму, яку ви бачите сьогодні. Прибули рослинність і дерева, але більшість з них були вирубані в середньовіччі для виробництва деревного вугілля для виплавки, а соснові ліси, які ви бачите тут сьогодні, в основному представлені такими інтродукованими видами, як модрина, дугласова ялиця, ситхінська ялина, норвезька ялина і навіть деякі секвої. Єдина наша місцева сосна (сосна звичайна) найбільше зустрічається в таких природних заповідниках, як Глен-Аффрік.

Єдина наша місцева сосна (сосна звичайна) найбільше зустрічається в таких природних заповідниках, як Глен-Аффрік. Торф’яні болота забруднюють дощову воду, тому вода озера виглядає такою темною.

Озеро має довжину близько 23 миль, ширину в середньому 1 милю і глибину 754 фути. Це 35 кілометрів в довжину, 1,5 кілометра в ширину і 230 метрів в глибину. В озеро Лох-Несс можна більше ніж три рази помістити населення світу; воно містить більше води, ніж усі озера, річки та водосховища Англії та Уельсу разом узяті, включаючи весь Озерний край у Англії.

Тож… тут є місце для того, щоб приховати кілька таємниць.

Дискусії про те, чи могли явища, які ми бачили на поверхні, бути Нессі, тривають, і на цю тему існує багато теорій. Отже, давайте подивимось на історію Лох-Неського чудовиська й дізнаємось, чи дає вона якісь підказки. Перше зареєстроване спостереження таємничої істоти в озері відбулося в 565 році нашої ери святим Колумбою, шотландським/ірландським місіонером, який проповідував християнство місцевим піктам у цьому районі.

. Ця історія, ймовірно, була лише притчею, яка показувала силу християнської церкви. Велику рибу спостерігали в дев’ятнадцятому та на початку двадцятого сторіччя, а в 1933 році історія раптово вибухнула світом із серією спостережень і фотографій. Найвідоміше зображення витонченої шиї, що виступає з води, виявилося підробкою, але воно назавжди залишатиметься культовим зображенням Лох-Неського чудовиська.

Вчені довели, що довгошиї тварини не могли жити в холодній воді через її температуру і відсутність достатнього корму.

Ці спостереження можуть бути помилками, пірнаючими птахами, або навіть навмисними вигадками. Спостерігають переважно один горб, і це можуть бути великі живі істоти. Гідролокатор підтверджує сильні сигнали у глибокій воді – це територія риб, а не істот, що дихають повітрям. На жаль, більшість зібраних свідчень були помилками, підробками або такими, що не підлягають поясненню.

Одне з припущень полягає в тому, що можливо, в річкову систему завезли осетрових, а як відомо, вони можуть жити століттями і досягати величезних розмірів. Світовий рекорд становить розмір 8,3 метри і вік понад 240 років. Можливо, це не дуже романтичне чудовисько, але принаймні це справжня істота.

Після спроби святого Колумби навернути північних піктів до християнства ця територія змінювалася між язичницькими та християнськими віруваннями, поки в сьомому столітті долину не відвідав святий Кумін. Наслідуючи роботу, проведену святим Колумбою, він повністю затвердив християнство в цій частині Гайлендсу.

Він побудував тут церкву, і село стало відомим як Cille Chuimein або Церква Куміна. Так її тут називають і надалі, а місцева школа називається «Академія Кілкумена». Після другого якобітського повстання 1715 року (якобіти були прихильниками католицької монархії Стюартів) генерал Джордж Вейд побудував мережу доріг, у центрі якої стояв Cille Chuimein.

Він також побудував тут новий форт, який назвав «Форт-Огастус» на честь улюбленого сина короля Георга – Вільяма Августа, герцога Камберлендського. Після того, як форт було збудовано, англійською назвою села став Форт-Огастус. Форт був величезним і міцно побудованим, з чотирма добре захищеними бастіонами на кожному куті. Тут містився значний військовий загін.

Останнє повстання якобітів відбулося в 1745 році, і форт був зданий силам якобітів, які сильно пошкодили його гарматним вогнем. У 1746 році якобіти зазнали поразки, і герцог Камберлендський, на честь якого було названо форт, вирішив використовувати його як свою штаб-квартиру, але той виявився непридатним для використання. Герцог був розлючений через те, що порт зруйновано, і розпочав серію жахливих звірств проти людей Гайленду. Після 1745 року форт не відбудували, і лорд Ловат придбав його в уряду та відремонтував одну будівлю, щоб використовувати її як мисливський будиночок, у 1878 році передавши її бенедиктинським ченцям, які побудували абатство, прикріплене до фундаменту форту та решти будівель.

Ченці керували ним як школою-інтернатом до 1993 року та центром для відвідувачів до 1998 року. На той час це був найбільший приватний туристичний центр у Шотландії. Сьогодні ці прекрасні будівлі перетворені на квартири та більше не відкриті для відвідування.

Справжнє ім’я Горрі було Александр Макдональд – відомий крадій худоби. Він використовував печеру як схованку.

Виживши у битві при Каллодені, він був сповнений рішучості вбити командира Червоних мундирів, герцога Камберлендського, щоб помститися за побиття його товаришів по клану під час бою.

Підстерігаючи на схилі пагорба, він скористався моментом, коли герцог зі своїми військами проходив повз. Рушниця Горрі була заряджена дробом та цвяхами. Ховаючись, він чекав, поки герцог увійде в зону дії.

На жаль для Горрі, удар був невдалим і він промахнувся. Він негайно розвернувся, щоб утекти назад до своєї печери, а солдати Червоних мундирів переслідували його, поки не втратили його з поля зору у вересі.

Оскільки його дружина та інші жителі села приносили йому їжу та припаси, йому вдалося залишатися схованим у печері протягом кількох місяців. Зрештою Червоні мундири припинили пошуки, і історія не говорить, що врешті сталося з цим утікачем від жорстокого правосуддя герцога Камберлендського.

Гідролокатор — це єдиний ефективний інструмент для проведення підводного пошуку. Він спирається на звукові імпульси, які відбиваються від об’єктів у воді, створюючи зворотний сигнал, який потім можна інтерпретувати.

Зокрема, гідролокатор здатний виявляти об’єкти, щільність яких відрізняється від щільності води. Стіни озера сильно відбивають звуки, оскільки вони зроблені з каменю, тоді як через мулистість на дні озера звук відбивається слабкіше.

Повітря дуже сильно відбиває звук, тоді як плоть має майже таку ж щільність, як вода, тому відбиває його слабко. Під час пошуку тварин за допомогою гідролокатора звук в основному відбивається від легенів ссавців чи рептилій або від плавального міхура риб.

За допомогою гідролокатора неможливо визначити розмір об’єкта, а лише його силу. Можна подумати, що це одне й те ж, але це не так. Наприклад, людина, що пропливає через промінь з аквалангом, виглядатиме дуже сильною, але це лише через акваланг і повітря, що потрапили у його маску та костюм

Коли в 1987 році під час операції Deepscan було отримано три дуже сильні контакти, неможливо було визначити розмір об’єкта, оскільки різні тварини мають різну силу контакту. Вугор, наприклад, не має повітряного мішка в своєму тілі, тому щоб апарат його взагалі зареєстрував, він мав би бути величезного розміру.

Досвідчені користувачі гідролокатора можуть оцінити розмір об’єктів з минулого досвіду. Даррелл Лоуренс, що брав участь в операції Deepscan, підрахував, що найсильніший контакт, з яким вони стикалися, був більшим за акулу, але меншим за кита.

Напевно більшість із нас хотіли б, щоб Нессі перебувала в цьому діапазоні.

Згідно з одною місцевою легендою, саме звідси чудовисько намагалося втекти, але скеля була занадто крутою, і воно знову сповзло у глибину.

Осипи виникають внаслідок сотень років сезонної погоди. Вода потрапляє в щілини скелі. Коли вода замерзає, вона розширюється й розбиває скелю, внаслідок чого та падає каскадом схилом вниз. Такі характерні риси скель дуже часто зустрічаються тут, у Гайлендсі. Вони можуть бути дуже небезпечними, оскільки скелі можна легко потривожити і вони можуть обрушитися на будь-кого, хто знаходиться під ними.

У 1985 році мисливець на чудовиськ Стів Блекуелл поставив тут у воду велику клітку і наживив її лососем.

З міркувань безпеки це проходило під наглядом «Проекту Лох-Несс». Цей захід залучив до спонсорства горілчану компанію, але єдиними чудовиськами, які упіймалися на наживку, були журналісти, що шукали історію для мертвого сезону!

Він називається Черрі-Айленд і є так званим «краногом» – рукотворним островом, імовірно побудованим приблизно за часів Христа. На початку двадцятого століття один із ченців з Форт-Огастус у ранньому водолазному костюмі вивчав його конструкцію, яка в основному складається з масивних дерев, що схрещуються одне з одним, формуючи фундамент.

Його було збудовано як оборонну споруду. Деякі пікти будували будинки на островах з доріжками до берега. Вони не тільки забезпечували охорону від диких тварин і легкий доступ для риболовлі, але їх також було дуже легко захистити. Якби ворог атакував, по-перше, йому було б важко отримати доступ і, у більшості випадків, він просто викрав би тварин і пішов далі. А якщо ворог був значнішим, доріжку можна було б спалити, завадивши йому взагалі проникнути всередину.

У Шотландії є багато краногів, і деякі з них були вивчені археологами, які знайшли деревне вугілля вздовж лінії затоплених доріжок. Це показує, що ця тактика використовувалася декілька разів.

Коли побудували Каледонський канал, рівень води піднявся на два метри. Через це хвилі розмивають Черрі-Айленд, і одного дня він затоне в озері.

Сам канал чудовий сам по собі, і після того, як ви висадитеся, ми рекомендуємо вам піднятися по шлюзах, щоб відчути це диво передвікторіанської споруди, яка була побудована за часів правління Георга Третього та Георга Четвертого.

Канал був побудований між 1803 і 1822 роками, має довжину 60 миль (95 км), піднімається на 150 футів над рівнем моря (45 м) і складається з 39 шлюзів, 10 мостів і 4 акведуків. Інженером-конструктором був Томас Телфорд. Майже дві третини довжини каналу складають природні озера Лох-Несс, Лох-Ойх і Лох-Лохі.

Його побудували для безпечного проходу через Шотландію, щоб уберегти кораблі від подорожі небезпечнішим маршрутом навколо півночі Шотландії, де панували шторми і французькі капери.

Будівництво більших пароплавів означало, що корисність каналу стала обмежена і його могли закрити невдовзі після відкриття. Але він пережив цю та багато інших спроб його закрити, остання з яких була в 1990-х роках. На сьогоднішній день це субсидована охоронна пам’ятка.

Каналом користуються комерційні судна, але зараз ним користуються переважно туристичні судна, такі як наше, а також прогулянкові катери та баржі.

Якщо ви хочете отримати більше інформації, праворуч від сходів шлюзів є Музей каналу.

Наш сьогоднішній круїз завершено, і незабаром ми будемо маневрувати до причалу, тому, будь ласка, залишайтеся на своїх місцях, доки не отримаєте інструкції від екіпажу.

Ми сподіваємося, що круїз був для вас приємним і пізнавальним досвідом, і будемо вдячні, якщо ви порекомендуєте Royal Scot людям, яких ви зустрінете під час та після відпустки.